МЕТОДИЧНА РОБОТА

Рівні підтримки для дітей з ООП: що змінюється та які виклики  

https://nus.org.ua/articles/rivni-pidtrymky-dlya-ditej-z-oop-shho-zminyuyetsya-ta-yaki-vyklyky/

ЩО ТАКЕ РІВНІ ПІДТРИМКИ

Рівнів підтримки – п’ять. Вони визначаються в результаті комплексної оцінки фахівців ІРЦ (2–5 рівні) чи шкільної команди супроводу (1 рівень). Нині, під час адаптаційного періоду, коли треба визначити рівні підтримки для всіх дітей, які вже мають висновки ІРЦ, центри та школи працюють спільно.

Ключовим моментом є те, що для визначення рівня підтримки фахівці тепер мають відштовхуватися від потреб дитини, а не від її діагнозу (нозології).

Перший рівень

Перший рівень надається за рішенням школи. Для цього створюється команда супроводу, яка ухвалює рішення про надання дитині першого рівня підтримки та складає індивідуальну програму розвитку (ІПР). Таке підтримання здійснюється ресурсами самого закладу. Тут не передбачено створення інклюзивного класу та відкриття ставки асистента вчителя. Кількість таких дітей у класі не обмежена. Додаткове фінансування не виділяється.

Другий рівень

Починаючи з другого рівня, з’являються підстави для створення інклюзивного класу та введення посади асистента вчителя. Окрім того, з цього рівня обов’язково потрібно складати не лише індивідуального плану розвитку, як і на першому рівні, але й індивідуальну навчальну програму.

Діти на другому рівні можуть потребувати додаткового обладнання та матеріалів (дозволяється витратити 10% від загальної суми фінансової підтримки), а також додаткових корекційних занять (не більше 2 на тиждень). У класі може бути не більше 3 дітей із другим рівнем підтримки.

Третій рівень

Цей рівень вважається помірним ступенем прояву труднощів, тому в класі може бути не більше двох таких дітей. Окрім асистента педагога, спеціалісти можуть рекомендувати забезпечити асистента дитини. На закупівлю додаткового обладнання використовується до 20% фінансування, а корекційних занять таким дітям призначають до 4 на тиждень. Тут, як і на другому рівні, дитина може потребувати адаптації навчальної програми.

Четвертий і пʼятий рівні

Четвертий та п’ятий рівні – найскладніші. У класі може навчатися лише одна дитина з труднощами тяжкого (4-й) або найтяжчого (5-й) ступенів. В обидвох випадках дитина потребує асистента дитини, а також адаптації чи модифікації навчальних програм, а іноді – і результатів навчання. На додаткові засоби навчання можна витрачати до 35% коштів.

На 4-му рівні передбачено до 6 корекційних занять на тиждень. На п’ятому – 8, до того ж тут дозволено використовувати альтернативні та спеціальні методи навчання, проведити заняття із самообслуговування тощо.

Школа, за рішенням команди супроводу із залученням представника ІРЦ та погодженням із батьками, може змінювати рівень підтримки в межах одного суміжного рівня, якщо вирішить, що це піде на краще дитині. Першого рівня це не стосується.

Інфографіка: Державна служба якості освіти

РІВНІ ПІДТРИМКИ: СВІТОВА ПРАКТИКА З УКРАЇНСЬКОЮ ОСОБЛИВІСТЮ

“Відтепер фахівці ІРЦ визначатимуть рівень підтримки дитини, і від цього залежатиме, яку кількість корекційно-розвиткових годин матиме дитина, і відповідно, який обсяг фінансування з додаткової субвенції (так званої інклюзивної субвенції, – ред.) буде спрямований на оплату цих занять та який відсоток від суми – на придбання додаткового обладнання”, – починає Інна Горбенко.

За словами Ірина Калініченко, головне, що потрібно розуміти, визначаючи рівень підтримки дитини, – що відправною точкою є не медичний діагноз, а потреба дитини в підтримці.

“Нині ми дивимося на дитину, бачимо певне порушення й думаємо, як його коригувати під час навчання. Це неправильно. Треба змінити кут зору, абстрагуватися від медичного діагнозу й подивитися, якої підтримки потребує дитина, аби активно працювати на уроці та засвоювати матеріал разом з однолітками. Тобто найперше, що ми маємо зробити, – змінити філософію та підхід до визначення рівнів підтримки”.

Експертки зазначають, що така диференціація рівнів підтримки – не новаторство.

“Наприклад, – розповідає Інна, – у країнах, які мають понад 30 років досвіду впровадження інклюзивного навчання, а саме США, Канада, використовується так звана, – “трирівнева модель втручання” (дослівна назва). Вона чітко показує роль учителя та інших фахівців у підтримці дітей з особливими освітніми потребами на кожному з рівнів. Підтримка визначається індивідуально й потребує різних ресурсів.

Тому сама ідея непогана. Однак, наявний документ дещо нівелює сам підхід до визначення рівня підтримки і створює колізії у сфері нормативно-правового забезпечення“.

Наприклад, у Положенні про ІРЦ визначено, що рівні підтримки визначають консультанти ІРЦ. У Порядку організації інклюзивного навчання йдеться про те, що в разі відсутності визначеного рівня підтримки таке оцінювання проводить команда супроводу дитини в школі із залученням фахівця ІРЦ.

“Але ж рівень підтримки (окрім універсального) можна визначити за результатами комплексної оцінки розвитку дитини. І таку оцінку здійснює команда інклюзивно-ресурсного центру, а не одноосібно, – зазначає Інна.

Чому я кажу одноосібно? Якщо рівень не визначили в ІРЦ, а лише один представник прийшов у заклад, то, за суттю, це рішення ухвалює він. Шкільна команда супроводу в кращому випадку дасть інформацію про дитину з результатів спостереження.

А якщо взяти невеличкі міста (я вже мовчу про сільську місцевість), де в шкільній команді в кращому випадку зі спеціалістів буде психолог, а в гіршому – нікого, окрім педагогів? А тепер уявімо дитину (наприклад із РАС, і тут рівень буде варіюватися від 2-го до 5-го, залежно від складнощів порушення розвитку) – шкільна команда й один представник ІРЦ. Така “колегіальність” – дуже формальна.

Я переконана, що рівень мають визначати ті команди, де є всі для цього фахівці, зокрема ІРЦ (хоча в нас навіть в ІРЦ не завжди є всі потрібні для цього спеціалісти)”.

Або ж у новому Порядку організації інклюзивного навчання прописано, що “організацію інклюзивного навчання учнів забезпечує асистент вчителя, посадові обов’язки якого визначаються його посадовою інструкцією, що затверджується керівником закладу освіти, відповідно до вимог законодавства”.

“Це яскрава ілюстрація нерозуміння процесу навчання, – каже Інна Горбенко. – Адже інклюзія – це не окреме навчання дітей з ООП, воно охоплює ВСІХ дітей класу. Й організовує його ВЧИТЕЛЬ, серед професійних компетентностей якого визначено ІНКЛЮЗИВНУ, а саме – вміння формувати інклюзивне середовище, працювати з багатоманітним контингентом учнів, надаючи підтримку дітям, які цього потребують. Асистент йому допомагає в цьому“.

ЩО ЩЕ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ КОМАНДАМ СУПРОВОДУ

Нове положення визначає критерії рівнів підтримки, але вони – орієнтовні. Ключовим моментом є те, що діагноз чи нозологічна група не можуть бути визначальними.

“Діти однієї нозологічної групи можуть потребувати різної підтримки, а отже – і різних ресурсів, – ще раз наголошує Інна Горбенко. – Усе залежить від того, які труднощі в дитини виникають і які ресурси (дії, засоби, матеріали) необхідні для її включення в освітній процес”.

У школах уже активно проводять зустрічі команд підтримки дітей з ООП за участі фахівців ІРЦ задля визначення груп підтримки. Тут варто пам’ятати про кілька моментів.

“Якщо дитина вже була на інклюзивному навчанні, – акцентує Ірина, – у неї були асистент вчителя, корекційні заняття, і ця дитина показувала непогані результати, то вона точно не може отримати менший набір послуг, ніж потребує на даному етапі“.

Експертки зазначають, що визначення рівня підтримки – питання дискусійне та певною мірою суб’єктивне (залежно, хто це рішення ухваляє).

“Ми (маю на увазі нашу традиційну ментальність) дуже боїмося робити помилки, бо очікуємо за них покарання, – каже Ірина Калініченко. – Ми прив’язані до різноманітних документів та алгоритмів роботи.

З інклюзією, як написано, не вийде. Інклюзія – це про гнучкість, про те, що ми ставимо прості цілі для дитини та всі разом допомагаємо їх досягати. Тому це абсолютно нормально, коли спочатку визначено один рівень підтримки, а під час роботи з дитиною з’ясувалося, що його не вистачає й потрібно змінити”.

Варто також пам’ятати, що активними членами команди підтримки дитини є і її батьки, які не лише мають право голосу, але й, як і раніше, без їхнього підпису на документах (висновок ІРЦ, протоколи зустрічей команди підтримки, ІПР тощо) рішення щодо підтримки дитини є недійсним. Це означає, що якщо батьки не погодяться з рішенням щодо рівня підтримки, усій команді доведеться шукати компроміс.

“Нині визначення рівня підтримки відбувається на основі бачення, вражень і результатів дитини, якими ділиться на спільній зустрічі кожен учасник – вчитель, корекційні педагоги, психолог, асистент вчителя, батьки, – наголошує Ірина. – Кожне слово є однаково вагомим для ухвалення рішення. Завдання фахівці ІРЦ на такій зустрічі – класифікувати труднощі та потреби дитини, її сильні та слабкі сторони, щоби спільним колегіальним рішенням визначити рівень підтримки.

Якщо батьки не згодні з таким рішенням і не підписують протокол, команда повинна засідати, аж поки не досягне результату, який влаштує всіх. Коли ж переговори зайшли в глухий кут (не відкидаю того, що подібні історії можуть бути), я би рекомендувала подаватися на повторну комплексну оцінку в ІРЦ”.

Як подати заявку на повторне комплексне оцінювання, дивіться в нашій інфографіці.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

         Навчання дітей з ООП: адаптація та модифікація навчальних програм

 http://nus.org.ua/articles/navchannya-ditej-z-oop-adaptatsiya-ta-modyfikatsiya-navchalnyh-program/

ПОСТАНОВА від 15 вересня 2021 р. № 957

Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/957-2021-%D0%BF#Text

МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА ШКОЛИ

НА 2021-2022 НАВЧАЛЬНИЙ РІК

Науково-методична проблема: Формування компетентностей педагогів та здобувачів освіти через створення єдиного освітнього простору

2021-2022 р.р. – формувальний(четвертий етап), який передбачає створення системи формування компетентностей педагога та здобувачів освіти.

Мета школи:  Удосконалення професійної майстерності шляхом створення новітнього навчального контента  педагога,  який здатний вплинути на соціалізуючу складову розвитку особистості та сприяти оновленню змісту освітньої діяльності закладу загальної середньої освіти, створення відповідних умов для впровадження компетентнісного підходу та інноваційних змін у процесі розбудови освітнього простору.

 Завдання педагогічного колективу:

– використати 2021-2022 н.р. як підготовчий для переходу здобувачів освіти 4 класів до середньої ланки Нової української школи;

– формувати в учнів ключові компетентності, необхідні для самореалізації здобувачів освіти, під час уроків та позакласної діяльності;

– виховувати в учнів почуття патріотизму, відповідальності, толерантності, активної життєвої позиції;

– забезпечити всебічний  розвиток дітей під час освітнього процесу;

-підвищити ефективність проведення уроків та виховних заходів, рівень знань учнів;

– розвивати професійну компетентність педагога  шляхом упровадження сучасних інноваційних технологій з питань формування компетентісного підходу щодо соціалізації учнів;

– розробити загальні методичні рекомендації з реалізації  проблеми компетентнісного підходу щодо соціалізації особистості та створення нового освітнього простору;

– формувати в педагогів готовності до проходження сертифікації та впровадження сучасних інноваційних технологій

–  забезпечити прозорість та інформаційну відкритість з приводу роботи закладу на власному веб-сайті;

– забезпечити дотримання академічної доброчесності усіма суб’єктами освітнього процесу;

– залучати учнів і вчителів до дослідницької роботи як вагомого чинника у ході формування компетенцій;

– розширити зв’язки з громадськими організаціями.

 Прогнозовані результати:

• здійснення аналізу досягнутих раніше результатів з проблеми;
• аналіз банку педагогічних технологій, використаних і можливих для застосування в процесі реалізації проблеми;
• визначення рівня роботи з реалізації проблеми (дієва самоосвітня робота);
• спрямування роботи всіх методичних структур над єдиною науково-методичною проблемою;
• накопичення теоретичного матеріалу з теми.

Шляхи реалізації:

• • обговорення досвіду роботи вчителів, спрямування їх роботи на вирішення ключових завдань проблеми;
  • проведення інструктивно-методичних нарад, лекцій для вчителів, дискусій, диспутів із визначеної проблеми;
  • удосконалення, належне спрямування всіх форм методичної роботи, активізація діяльності шкільних методичних об’єднань;
  • організація, проведення та забезпечення участі в конкурсах різних рівнів, виставках, науково-практичних конференціях для учнів та вчителів, які беруть участь у роботі над проблемою;
  • спрямування всіх напрямів методичної роботи на розвиток творчого потенціалу педагогів у контексті реалізації проблемної теми;
  • створення банку інформації щодо впровадження проблемної теми у освітній процес;
  • організація дієвої самостійної роботи педагогів із визначеної проблеми;
  • діагностика стану й ефективності освітнього процесу в школі;
  • розробка творчими групами основних положень, рекомендацій, методів, заходів, технологій, найбільш ефективних у роботі школи, кожного педагога;
  • узагальнення й упровадження в практику роботи вчителів перспективного педагогічного досвіду з даної проблеми;
  • творчі звіти вчителів за результатами проблеми, проведення моніторингу навчальних досягнень учнів, виявлення рівня їхньої вихованості, розвитку:
  • проведення підсумкових контрольних робіт, тестування, контрольних зрізів для вивчення впливу запропонованих технологій на рівень навчальних досягнень учнів;
  • аналіз діагностування рівня вихованості, розвитку учнів;
  • удосконалення методики аналізу відвіданих уроків;
  • залучення батьків до активної співпраці.

Пріоритетні напрями роботи

• формування та розвиток інноваційного потенціалу школи у ході реалізації Концепції «Нова Українська школа»: рік четвертий.
• діджиталізація освітнього процесу;
• створення безпечного освітнього середовища, вільного від будь-яких форм насильства та дискримінації; 
• розбудова сучасного, інклюзивного та розвивального середовища, що передбачає новий освітній простір відповідно до принципів мотивувального та креативного дизайну, технологічності та інклюзивності; 
• підвищення кваліфікації педагогічних працівників психологічної служби; 
• організація позаурочної діяльності учнів відповідно до їхніх потреб та інтересів;
• забезпечення інклюзивності навчання, що включає налагодження ефективної роботи інклюзивно-ресурсних центрів із надання послуг дітям з особливими освітніми потребами, їх психолого-педагогічної оцінки та супроводу;
• створення системи професійної орієнтації учнів, що включає проведення моніторингових досліджень;  
• проведення моніторингу якості освіти та освітніх послуг.

Науково-методична проблема на 2018 – 2019 н.р.

• вчителі області «Компетентнісний підхід та соціалізація особистості в умовах створення єдиного освітнього простору»
• вчителі міста «Компетентнісний підхід та соціалізація особистості в умовах створення єдиного освітнього простору»
• вчителі школи «Розвиток компетентної особистості в умовах створення єдиного освітнього соціалізую чого простору»

Мета школи: наукове обґрунтування й експериментальна перевірка модернізованої методичної системи компетентнісного підходу щодо підвищення якості процесу соціалізації особистості в умовах створення єдиного освітнього простору

Пріоритетні завдання

педагогічного колективу школи на 2018 – 2019 н.р.

1. Проаналізувати науково-теоретичну та методичну літературу з проблеми дослідження
2. Визначити ключові компетентності, які необхідні для особистої реалізації, активної громадської позиції, соціальної єдності та працездатності в суспільстві знань
3. Розробити комплекс науково-методичних матеріалів щодо реалізації компетентнісного підходу до підвищення рівня соціалізації особистості в умовах створення нового освітнього простору
4. Забезпечити професійний розвиток й удосконалення педагогічних працівників упродовж їхньої професійної діяльності.
5. Розвивати «критичне мислення» за допомогою інтегрованого підходу з метою посилення мотиваційного компоненту освітнього процесу
6. Впровадження педагогіки партнерства, інформаційно-цифрових технологій, нового освітнього середовища;
7. Удосконалювати систему роботи з обдарованими та невстигаючими учнями;
8. Працювати над збереженням здоров’я учнів.