Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 04.07.2020, 03:54

Степанівська ЗОШ № 17 Херсонської міської ради

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Поради батькам молодших школярів

Наслідки різних стилів виховання дітей

   Чому стиль виховання і тактика поведінки батьків так важливі для розвитку дитини? Багато хто з нас виховували дітей або ж планують завести дітей в майбутньому.Саме батьки впливають на майбутню поведінку і навички дитини. Дуже важливо розбиратися в різних стилях сімейного виховання перед тим, як виховувати дитину. Стиль сімейного виховання буде впливати на майбутнє дітей. Для початку потрібно ознайомитися з усіма стилями і тільки потім приступати до виховання дитини. Навіть якщо ви думаєте, що вибрали правильний стиль виховання, ви можете помилятися. У 1960 році психологи виділили три основні стилю виховання: авторитетний, авторитарний і ліберальний. Надалі був виділений ще один, четвертий, стиль — байдужий (індиферентний). Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку підлітків. Індиферентний і ліберальний стилі — не найоптимальніші стилі виховання дитини, якщо ви хочете, щоб дитина виросла щасливою і успішною людиною.

Стилі виховання в сім’ї:

1. Індиферентний стиль виховання має на увазі недбалий підхід до виховання дітей. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу. Це пов’язано з відсутністю підтримки з боку сім’ї і поганим вихованням. Дітям, чиї батьки практикують індиферентний стиль виховання, часто важко побудувати значимі і цінні відносини. Вони воліють дбати про себе і розраховувати тільки на себе.

2. Ліберальний стиль передбачає дуже низький рівень вимог до дітей, однак відкритість для спілкування. Ліберальні батьки — нетрадиційні й поблажливі до дітей. Вони рідко вимагають від дітей зрілої поведінки і намагаються уникати конфліктів.

Батьки, які слідують ліберальному стилю, часто суперечливі в установці правил, але зазвичай дуже дбайливі.

Вони використовують підкуп, щоб домогтися потрібної поведінки від дитини. Дітей, яких виховують ліберальні батьки, часто називають «розпещеними». Інакше кажучи, вони можуть роздобути все, що захочуть від батьків, провокуючи їх. Вони ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, дуже егоїстичними і невпевненими у собі. Недавні дослідження показали зв’язок між ліберальним стилем виховання і зловживанням наркотиками і алкоголем. У таких батьків не вистачає терпіння і часу на дітей, тому вони воліють підкуповувати їх подарунками. Характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» – думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

3. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона уповільнює формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру.

Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.

Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», – пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в кар’єрі, спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім – від батьків і вчителів.

4. Авторитарний стиль виховання – це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.

З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

5. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

ПОРАДИ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ВІД СВІТЛАНИ РОЙЗ

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей. Перший клас школи, як мінімум, є адаптаційним, перехідним на фізіологічному, емоційному, інтелектуальному та соціальному рівнях розвитку дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою.  Перший Учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини. Важливо,  щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил). Я часто на семінарах нагадую легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида: на околицях Флоренції знайшли брилу мармуру, її пропонували різним скульпторам, але вони відмовлялись брати її до роботи, бо на брилі була тріщина. Тільки Мікеланджело взявся за неї. І власне з неї з`явився Давид. Коли скульптора запитали, як йому вдалося створити такий шедевр, він відповів: «Я відсік усе зайве». У кожному з нас, у кожній нашій дитині є всередині цей «досконалий потенціал». Він часто ховається ЗА тим, що ми вважаємо «зайвим». Власне на цьому потенціалі  важливо робити акцент у розвитку і вихованні. Коли ми дивимося на людину будь-якого віку, часто звертаємо увагу саме на її «розколини», «шершавість», «вибоїни», забуваючи про те, що за всіма цими прошарками знаходиться її істинний вищий потенціал. Можливо, наше завдання – батьків, учителів, психологів – допомогти дитині зберегти контакт з її потенціалом і допомогти зняти ті прошарки, які вже  з`явилися – оцінки, переконання тощо, які від нього відділяють.

Коли ми робимо акцент на помилках – акцентуємо увагу на цих «розколинах». Коли ми звертаємо увагу на успіхи, на реальні досягнення, на те, що в дитині або в дорослій людині є цілісним – ми зміцнюємо контакт з потенціалом.

ЧОМУ ВАЖЛИВО ОБЕРЕЖНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ЧЕРВОНУ РУЧКУ (ЯК І БУДЬ-ЯКИЙ ЖОРСТКИЙ ВИЯВ КРИТИКИ)?

  • Зошит, малюнок, будь-який авторський витвір – це продовження внутрішньої території, внутрішнього простору дитини. Тому те, що туди привноситься «ззовні» (правки, пов’язані з діями або оцінка старанності), часто сприймається не логічно, а емоційно, іноді як вторгнення на внутрішню територію – і переноситься на самовідчуття, на ставлення до себе самого.
  • У дітей розвивається схильність до так званої «шкільної тривожності» – страху зробити будь-яку помилку. Чим більше вчитель, батьки, сама дитина фіксуються на помилках (а не на тому, що важливо закріпити у знаннях або на тому, що вже в неї виходить), тим більшим стає страх зробити нову помилку. У такі моменти відключається неокортекс дитини й активується рептильна частина мозку, відповідальна за реакцію на стрес (її називають «бий-біжи-замри»), – а не за сприймання нової інформації. Будь-який розвиток відбувається тільки за умови відчуття безпеки і спокою.
  • Дитині важливо отримувати досвід, тому помилятися – МОЖНА! Ці знання сприяють розвитку особистості та розширенню меж її потенціалу. Залежно від психотипу діти по-різному поводяться: одна дитина може боятися зробити помилку – і це призведе до невротичної напруги; інша з часом, щоб уникнути надмірної напруги, – припинить звертати увагу на помилки.
  • Те, на що звертається більше уваги, активніше проявляється і несвідомо використовується. Часто діти несвідомо починають привертати до себе увагу саме «неуспішністю».
  • Кожній дитині (і дорослому) під час засвоєння нового важливо мати опору, ресурс, від якого можна відштовхуватися. Ця опора – успіх, дещо вже засвоєне, те, що вже виходить.
  • Червоний колір сприймається як сигнал світлофору «СТОП», як обмеження і вияв авторитарності. Дитині часто складно перейти до нової дії після того, як вона побачить у зошиті червоне обмеження – оцінку. Продуктивніше використовувати два кольори ручки – червоний і зелений. Зеленим підкреслювати або виділяти те, що зроблено ідеально, червоним те, на що треба звернути увагу. Важливо, щоб зелених позначок було приблизно вдвічі більше, ніж червоних.

Діти дуже адаптивні, вони звикають до будь-якої запропонованої системи. Багато поколінь школярів виросло і стало професіоналами. Питання в тому, наскільки вони залишились у контакті зі своїм потенціалом, наскільки радісними і підтримуючими залишились їхні шкільні спогади. Шкільний час – це велика частина життя дитини, наскільки високою є її самооцінка, наскільки вона сприймає себе успішною та щасливою.

ДІТИ 6-9 РОКІВ (НАСПРАВДІ, ДІТИ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ, АЛЕ ДІТИ ЦІЄЇ ВІКОВОЇ КАТЕГОРІЇ – ОСОБЛИВО) МАЮТЬ ПОТРЕБУ (ОКРІМ БАЗОВИХ – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ, РОЗВИТКУ):

  • У відчутті приналежності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
  • У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова “гарний/кращий”, а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати – а підтримка додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.
  • У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
  • У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.
  • У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютор. Але важливо пам`ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність, у дитини виникає відчуття, що її зрадили.
  • У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
  • У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
  • У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
  • У грі, можливості гратися. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

Автор Світлана Ройз
Джерело: mon.gov.u

Поради батькам молодших школярів
 1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашніх прорахунків, особливо незначних, не вживайте образливих слів.
2. Не підганяйте, розраховуйте час — це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили — дитина в цьому невинна.
3. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застережень: «Дивись, поводься гарно!», «Щоб не було зауважень!» тощо.
4. Забудьте вираз: «Чи був ти чемним?». Зустрічайте дитину спокійно, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після напруженого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, це не забере багато часу.
5. Якщо дитина замкнулась, її щось турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
6. Зауваження вихователя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.
7. У спілкуванні з дитиною не вживайте умовних речень: «Якщо ти будеш добре поводитись, то,..».
8. Впродовж дня знайдіть (постарайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
9. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розбіжності щодо виховання дитини узгоджуйте без неї. Коли щось не вдається, порадьтеся з вихователем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
10. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження.
11. Навіть діти 7—8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть зніме напруження, допоможе спокійно заснути, відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні; речі, про роботу. Завтра новий день, дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм добрим ставленням.
 
 
Пошук
Календар
«  Липень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2020
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz